МЕНЮ
Томне одеське літо, таке літо, яке може бути тільки в Одесі. Вікна навстіж з ночі, тому що ночі такі ж, як літо – важкі, зі звуками цикад і запахом акації, розведеним запахами одеської кухні.
Одеська кухня починає свій нелегкий труд о шостій ранку і закінчує за північ.
На цій кухні вирішуються світові і місцеві проблеми.
Як пахне одеська кухня, так це, скажу я вам, – окрема тема.
О, ці запахи півдня, неповторні і такі рідні.
Де ще так буде пахнути масло соняшника, як в Одесі.
Якщо ви скажете, що це соняшникова олія, то ви не з Одеси.
Як пахнуть синенькі, запечені на чавуній сковорідці, і цибуля, обсмажена на цьому гусячому салі, заготовлена на зиму.
Боже, які шкварки мажуть на цей шматок житнього хліба, і хто тоді знав за магазинну ковбасу.
А тазик з салатом з помідорів, огірків і всього того, чим багатий Привоз, заправлений тим самим маслом.
Молода картопелька, полита ним же і посипана свіжим кропом, а до неї – свіжі котлетки з парної телятинки, тому як холодильники були рідкістю, що дивно, і все закуповувалося на Привозі або на Новому базарі щодня. І тому було найсвіжіше.
А штрудель, приготований з нічого, а це ніщо було – з волоського горіха, сушеного абрикоса, сливи і тіста, замішаного на молоці і маслі.
Цю пісню можна продовжувати нескінченно, але і тоді вона не буде завершеною, тому як Одеса без поїсти – НЕ Одеса.